***
Главная » Загальна психологія » 8.2. Будова і закономірності спілкування



8.2. Будова і закономірності спілкування

Спілкування — складний процес, в якому виділяють три взаємопов'язані аспекти — комунікативний, інтерактивний і перцептивний [2; 3; 50]. Комунікативний аспект спілкування — це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом спілкування у цьому разі є мовлення — використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування — не лише передача інформації, а й її створення. Про це, зокрема, свідчить аналіз висловлювань — суджень, які в зв'язку з діалогічністю спілкування є ланкою своєрідного ланцюга, створюваного суб'єктом, що розмовляє [4]. Вони несуть у собі власні значення і смисли, а також значення і смисли висловлювань співбесідника. При цьому висловлювання не втілюється в слові, як слід було б сподіватися, а породжується у ньому [13]. Усе це робить мовне спілкування багаторівневим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформацією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідомості, а й несвідомого.
Мовлення буває усне або письмове, що впливає на характер спілкування. Так, на відміну від усного, письмове висловлювання значною мірою регламентується граматичними і стилістичними нормами, що обмежує спектр виявів емоційних станів суб'єктів мовлення. Однак, завдяки письму долаються просторово-часові обмеження, підсилюється змістовність спілкування. Письмове спілкування не втрачає діалогічності й загалом відбиває особливості реального спілкування людей. І письмове, і усне спілкування обслуговуються нейрофізіологічними процесами кодування і декодування висловлювань [39].
Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні (невербальні, від лат. verbaiis — словесний) засоби: жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і «контакт очима», який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника. Крім того, невербальні засоби є джерелом зворотного зв'язку в спілкуванні — необхідної умови його нормального функціонування. Принаймні, введення у процес сприймання партнерами один одного штучних перешкод спотворює спілкування [8].
У романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є приклад унікального взаєморозуміння людей. Позначаючи великими літерами слова досить складних фраз, герої роману не лише з'ясували свої стосунки, а вивели їх на новий рівень (дослідники твердять, що письменник описав реальну ситуацію свого освідчення майбутній дружині). Тут, очевидно, збіглися значення і смисли ситуації, яку спільно переживали обидва герої. Нерідко на заваді успішного спілкування стають смислові бар'єри. Вони виникають тоді, коли зміст повідомлення не відповідає системі смислів одного з партнерів. Тому, володіючи значеннями (у наведеному прикладі — літер), можна не збагнути смисл, який вони несуть і, отже, не зрозуміти того, хто ці значення вживає.
Смислові бар'єри долаються за рахунок форми повідомлення, або ж оптимальної стратегії спілкування, яка ґрунтується на використанні спеціальних прийомів удосконалення взаємин з людьми [25; 45]. Нерідко смислові бар'єри мають вигляд «фільтру довіри і недовіри», дію якого демонструє аналіз суспільної свідомості [55]. У цьому разі істинна інформація може не прийматись, а неістинна — прийматись. Такі фільтри поширені також в актах реального спілкування.
Інтерактивний (від лат. inter — поміж) аспект спілкування характеризує організацію взаємодії між його суб'єктами. Спілкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцією [2; 3]. Хоча конкуренція сприяє ефективності спільної діяльності, особливо спочатку, часто її супроводжують конфлікти, які негативно позначаються на діяльності. Психологи розробили низку програм, спрямованих на подолання конфліктів та використання їх як джерела конструктивної активності [9; 28; 61]. Найопти-мальнішою щодо цього є кооперація, оскільки вона передбачає взаємодопомогу, співробітництво, узгодження зусиль. Це залежить від різних чинників, серед яких на перший план виступають рівні і стилі спілкування.
Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між суб'єктами спілкування. Виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний [16; 19]. Соціальний рівень реалізує спілкування, в процесі якого суб'єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами. Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насамперед змістом конкретної ситуації спілкування. Духовний рівень — взаємодія, засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживання і взаємопроникнення суб'єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це, власне, спілкування особистостей.
За рівнем спілкування може бути також офіційним (формальним) або ж неофіційним (неформальним). Перше регламентується функціями, які виконують його учасники у процесі спільної діяльності. Друге обслуговує зовні не регламентовані — міжособистісні стосунки між людьми.
Стилі спілкування — характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий.
Демократичний (гр. 8т]|1сх; — народ) стиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співбесідника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Це складна тактика спілкування, яка далеко не завжди дає негайний позитивний ефект. Це, швидше, мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом потрібне виховання, а то й психологічна допомога.
Авторитарному (від фр. autoritaire — владний) стилю, поширеному в недемократичному суспільстві, притаманне вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партнера, людини взагалі. Він будується на усереднюванні її індивідуально-психологічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосуванні засобів, що нав'язують певну точку зору. Власне, це спілкування за зразком суб'єкт-об'єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети (Хараш, див.: [47]). Суперечливий стиль — нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилей. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб'єкта.
Дослідження довели, що демократичний стиль спілкування є сприятливим в разі і офіційного, і неофіційного спілкування [8]. Проте він потребує більших зусиль від суб'єктів спілкування, що .вельми важливо в системі стосунків «керівник — підлеглий». Керівник, що оволодів культурою спілкування, знає про переваги демократичного стилю і вміло ними користується.
Інтерактивний аспект спілкування характеризують ролі і рольові очікування. Наприклад, учитель демонструє учням певний стиль спілкування, що випливає з соціального значення його професії та функцій, які він зобов'язаний виконувати. Його учень очікує від нього саме на таку — рольову поведінку, орієнтуючись на те, як «повинен» і як «не повинен» поводити себе вчитель. Рольова поведінка нерідко створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків між людьми. Вдаючися до рольової поведінки, людина демонструє своє ідеальне Я, відкриваючи при цьому партнерам можливість відтворювати її Я реальне.
Рольові моменти майже завжди присутні в спілкуванні, на чому наголошує інтеракціоналізм (від англ. interaction — взаємодія) — один з напрямків психології [62]. Ось приклад: «Якщо випадково м'яч перетинає його шлях, він виглядає здивованим, потім дозволяє посмішці прояснити своє обличчя (доброзичливий Пріді)... Однак підійшов час влаштувати невелику виставу ідеального Пріді. Окільними шляхами він давав змогу будь-кому роздивитися назву його книги — іспанського перекладу Гомера, а потім, склавши разом свою пляжну ковдру і сумку в акуратний, який не пропускає піску, пакет (методичний і розважливий Пріді), повільно підвівся, невимушено напружив своє тіло («великий кіт Пріді»), відкинув свої сандалі (безтурботний Пріді, зрештою)» (Гоффман, див.: [62]).
Взаємодіючи, люди використовують різноманітні способи впливу на партнерів. Найпоширенішими з них є: зараження, навіювання, переконання, наслідування [50].
Зараження —. передача суб'єктом свого емоційного стану партнерам. Це давній механізм взаємодії людей, який виявляє себе під час ритуалів, танців членів первісної общини, релігійного екстазу, паніки тощо. Навіювання характеризується вибірковим впливом, бо спрямоване на конкретну особу і розраховане на некритичне прийняття нею інформації. Переконання— вплив на партнера шляхом спеціального добору фактів, доказів, аргументів. Воно пов'язане з подоланням пізнавальних бар'єрів, викликаних попереднім досвідом суб'єкта. Людина не прийматиме цих аргументів, якщо вони суперечать її знанням, уявленням тощо. Тоді, як результатом навіювання є віра в істинність отримуваної інформації, результатом переконання виступає довіра до неї, розуміння її обґрунтованості. Наслідування — повторення людиною зразків поведінки, що їх демонструють довколишні. Найяскравіше це виявляється у дитячому віці. Прикладом наслідування дорослих може бути дотримання ними моди — форми рольової поведінки у вигляді певних акцентів у мовленні, одязі, поставі, міміці, жестах.
Перцептивний (від лат. perceptio — сприймання) аспект спілкування характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партнерами один одного. Спілкуючись, кожен будує образ партнера, послуговуючись такими засобами, як ідентифікація і рефлексія [2; 3].
Ідентифікація (від лат. identificare — ототожнення) — уподібнення себе іншому, спроба поставити себе на його місце, проникнути в систему його смислів. Цей засіб виникає в процесі неусвідомлюваного наслідування дитиною дорослого, проте надалі він набуває форми особливої внутрішньої дії. Ідентифікація тісно пов'язана з емпатією — здібністю проникатися емоційними станами іншої людини шляхом співпереживання. Якщо ідентифікація — раціональний (від лат. rationalis — розумний) момент побудови образу людини, то емпатія — афективний (від лат. affectus — пристрасть).
Рефлексія (від лат. reflexio — відображення) у процесах спілкування — спосіб однієї людини зрозуміти іншу, виходячи з уявлень про себе. Причому цей процес має зворотний вплив: що глибше вона розбирається в інших, то повніше й об'єктивніше оцінює себе [16]. Ця залежність посилюється за умови спільної діяльності. Коли ж люди малознайомі, образ часто будується на підставі зовнішніх, до того ж малоінформативних ознак [7; 8; 15].
На процес такої побудови впливають психології ефекти: каузальна атрибуція, настановлення, ефект ореолу, стереотипізація, атракція.
Каузальна (лат. causalis, від causa — причина) атрибуція (лат. attributio — приписування) — приписування іншому непритаманних йому рис. Найчастіше це буває за дефіциту інформації, який змушує орієнтуватися на уявлення про «гарну» або «погану» людину. Наприклад, особі, що не сподобалася, приписують проступки, а тій, що сподобалась, — вчинки. Себе суб'єкт сприймання схильний оцінювати за контрастом з «поганим» партнером [43]. В умовах спільної діяльності це явище має вигляд тенденції переоцінювати позитивне або негативне в людині. Каузальна атрибуція виявляється також при поясненні якихось життєвих подій [2]. Зокрема, встановлено, що учасники подій нерідко вбачають їх причини у зовнішніх обставинах, а спостерігачі — у дійових особах. Проте і перші, і другі часто оцінюють поведінку своєрідно, що показав такий експеримент. Досліджуваним пропонували проаналізувати дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої, через очевидну провину водія, постраждав пішохід. Якщо їм повідомляли про легке поранення, завдання розв'язувалося правильно, якщо ж ішлося про тяжкі наслідки, то провина перекладалася на жертву.
Приписуючи, люди можуть виходити з уявлення, що особи з масивним підборіддям — вольові, з великим лобом — розумні, вузькими губами — хитрі, огрядні — добродушні, низькі — владні. Є також тенденція сприймати людей, що носять окуляри, розумними, старанними, які заслуговують на довіру; в літніх огрядних чоловіках вбачати надійних, упевнених у собі людей; у красивих — щирих, щасливих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витончених, духовно багатих. Людину у військовій формі найчастіше оцінюють як дисципліновану, акуратну, наполегливу, у цивільному — як розкуту, вільну у виявленні почуттів.
Настановлення — попередньо сформована готовність сприймати іншого під певним кутом зору. Так, настановлення на сприймання «запеклого злочинця» істотно впливає на оцінку зовнішності людини, фотографія якої демонструється [7]. Подібне настановлення подекуди взагалі вводить в оману. Наприклад, коли досліджуваним довелося «дискутувати» з людиною, яка взагалі не чула їхніх реплік, то лише 25% запідозрили щось неладне [11].
Дією настановлення можна пояснити й ефект ореолу (фр. aureole — сяяння, від лат. aureolus — золотий), що полягає в сприйманні партнера крізь призму прикрашених відомостей про нього. З нею ж пов'язаний також ефект стереотипізації (від гр. сггєрєси; — твердий, тшісх; — слід, відбиток) — привнесення в образ людини рис, якими звичайно наділяють представників певної професійної чи національної групи. Наприклад, рисами бухгалтера вважають надмірну економність, педантизм, учителя — повчальність, суворе дотримання норм моралі. Англійців вважають церемонними, німців — ощадливими, американців — практичними, росіян — неорганізованими, українців — індивідуалістами.
Напевно, основою цих явищ є узагальнення якихось реальних особливостей певної групи людей. Однак перенесення його на всіх без винятку представників тієї чи тієї групи створює перцептивні бар'єри: перешкоджає розумінню людьми один одного. Тим часом ефективність багатьох видів професійної діяльності (особливо тих, що належать до системи «людина — людина») залежить від того, наскільки адекватно люди сприймають один одного. Підвищенню рівня такої ефективності сприяє соціально-психологічний тренінг, а також розвиток умінь «читати» людину за її зовнішнім виглядом [6; 29; 42; 53; 71].
Атракція (від лат. attractio — притягування) — привабливість одного партнера із спілкування для іншого. Формами атракції є: симпатія, дружба, кохання.
Симпатія — більш-менш стійке емоційно-позитивне ставлення людини до тих, хто відповідає її «еталону привабливості». Сюди входить певне уявлення про зовнішність, манеру триматися, говорити тощо. На перших етапах спілкування переважають фізичні складники цього еталону (симпатичними здаються красивіші люди). Додаткові знання про людину вносять корективи: симпатія або зникає, або переходить у свою протилежність — антипатію. Посилюють симпатію такі властивості іншого, як привітність, доброзичливість, уважність, освіченість тощо. При цьому має місце прагнення до вибору «рівного собі». Тому людям симпатичні ті, які поділяють їхні погляди на світ. Важливу роль тут відіграє рефлексія: суб'єкти з низькою самооцінкою симпатизують тим, хто сприяє поліпшенню їхнього ставлення до самого себе.
Як показали дослідження, неабияке значення для виникнення симпатії мають умови знайомства. Відповідно до завдань експерименту одна й та сама дівчина зупиняла чоловіків на середині одного з двох мостів, і, назвавшися соціологом, просила дати відповідь на деякі запитання [15]. Перший міст був стацірнарний, другий — висячий, і переходити його було дещо ризиковано. Завершуючи інтерв'ю, дівчина давала номер свого телефону, а щоб розрізняти досліджуваних, на кожному мосту вона називалася по-іншому. Виявилось, що досліджувані, які познайомилися з дівчиною у незвичній ситуації, телефонували значно частіше.
Дружба — вибіркове емоційно насичене ставлення однієї людини до іншої, що ґрунтується на взаємній симпатії. З другом діляться цінностями, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими в аналогічному ставленні до себе. Особливого значення дружба набуває в підлітковому віці. Переважна більшість дружить з особами своєї статі, віку, соціального становища, з подібними індивідуально-психологічними особливостями і поглядами. Проте при цьому нерідко перебільшується ступінь взаємності і розуміння іншого [27]. Кожен схильний вважати себе активнішим у виявленні емоційної підтримки і добровільної допомоги другові. Дружба має складну динаміку: вона може привести до припинення стосунків і навіть до переходу у свою протилежність — ворожнечу.
Кохання — надзвичайно високий ступінь емоційно позитивного ставлення одного суб'єкта до іншого на духовному рівні спілкування. Інша людина стає центром його життєвих зв'язків, при цьому він сам прагне посісти в її житті аналогічне місце. Хоча біологічним ґрунтом кохання є потреба у продовженні роду, це психологічне явище, що втілює соціально сформовану потребу в інтимному спілкуванні з особою протилежної статі. У своїй розгорненій формі це особлива спільна діяльність, мотивом якої є «значущий інший» — людина, що відповідає найзаповітнішим сподіванням того, хто кохає. Кохаючи, людина прагне здійснити акт духовного єднання з іншою людиною, втілити в ній своє Я, збагнути її як особистість. На особливостях такої діяльності позначається духовна культура суспільства, що, як правило, поетизує й оспівує кохання як ідеал міжлюдських стосунків. Суб'єкт переживає кохання як глибоко індивідуалізоване почуття, гаму неповторних емоцій. Інтенсивніше вони протікають в осіб, які характеризуються позитивним ставленням до себе [66].
Однак кохання не може замінити всієї сукупності стосунків людини зі світом. Тому якщо це її провідна діяльність у певний проміжок часу, то закономірно, що згодом вона поступається іншій діяльності. Колишня гострота переживань втрачається, однак відновлюється, якщо щось загрожує взаєминам. За відсутності діяльності, що об'єднує кохання, зусиль, що докладаються з обох боків для його підтримання, наявності негативних чинників воно може закінчитися припиненням стосунків і навіть перейти у ненависть. Проте і в цьому випадку кохання збагачує суб'єкта, розкриває перед ним усю складність і унікальність життя.
Загалом психологічні аспекти спілкування характеризує табл. 20.







Смотреть другие вопросы в разделе: Загальна психологія




Каталог трафаретные пленки для пескоструйных работ.

Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией